Інститут сільського господарства Карпатського регіону НААН має більш ніж півстолітню історію.

Зрозуміти, до глибини відчути, вивчити потреби Землі неможливо, як неможливо досягнути Висоти Бо-жої. Але поринути у світ, який одвічно живить людину, – місія вченого.

Наприкінці ХІХ ст. на теренах України перетворення на селі вимагали наукового підходу та вирішення першочергових проблем підвищення продуктивності як землеробства, так і тва-ринництва. Виникла потреба в стислі терміни розвинути сільсь-когосподарську науку, підготувати виробничі кадри вищої і се-редньої кваліфікації. В цей період організовуються науково-дослідні установи, станції, вищі і середні навчальні заклади сіль-ськогосподарського профілю, розпочинається планомірна підго-товка спеціалістів для колгоспів і радгоспів, науково-дослідних установ, розгортається клопітка науково-дослідна робота, спря-мована на вирішення актуальних питань сільськогосподарського виробництва, особливо низинних, передгірних та гірських райо-нів. Західні області України значно відрізняються від східних та південних за ґрунтово-кліматичними умовами. Клімат тут вологий, помірно теплий. Ґрунти за генетичним походженням дуже різноманітні, переважно малородючі, кислі, сірі, перезво-ложені. Для підвищення їх родючості потрібно вносити органічні і мінеральні добрива, проводити вапнування, меліорацію. У гірських районах Карпат клімат і ґрунти змінюються залежно від висоти над рівнем моря. Значну шкоду регіону нано-сить ґрунтова ерозія. Вона охоплює до 15 % всіх сільськогоспо-дарських угідь. Для підвищення родючості потрібно інтенсивні агротехнічні заходи, особливий науковий підхід. Ці чинники створюють специфічні умови для розвитку землеробства і тваринництва, ускладнюють і збільшують загаль-ний обсяг наукових досліджень, вимагають вирішення їх у зона-льному контексті. Наукові дослідження виконувала мережа нау-ково-дослідних установ з єдиним науково-методичним коорди-наційним центром. Таким постав Інститут агробіології при академії наук УРСР, організований у 1951 р. на базі Львівського природознав-чого музею, в склад якого входило 9 лабораторій, а з липня 1956 р. ще і зональний Науково-дослідний інститут землеробства і тваринництва західних районів УРСР, створений у відповідно-сті до Постанови ЦК КП України і Ради Міністрів УРСР від 10.05.1956 р. на базі Львівської дослідної станції рільництва та Інституту агробіології АН УРСР. Інститут спочатку розташову-вався у Львові (вул. Драгоманова, 14/16), а пізніше в селі Обро-шині, Пустомитівського району, що в 20 км від центру Львова, в приміщенні літньої резиденції львів-ських архиєпископів.

Цей архітектурний ансамбль в стилі пізнього бароко був зведений у 1730 році за проектом італійського майстра Ю. Фон-тена. Кошти на будівництво надав архиєпископ Ян Скарбек, який на той час очолював львівську курію і мав чималу славу рестав-ратора старих костельних маєтків. Після його смерті (1733 р.) архієпис-коп Фердинанд Кіцкий упорядкував будівлі та заклав паркову зону і оранжерею, в яку з далеких країв монахи привозили цінні та рідкісні саджанці дерев і кущів. Ансамбль складається з двоповерхової будівлі, конюшні, двох п’ятистінних споруд з вежами, кованої брами, по обидва боки якої на постаментах сидять дві фігури: старця-філософа та молодика-франта з кулею у долоні.З часом вказані приміщення не забезпечували потрібних умов для обсягів та інтенсивності наукової роботи.

В інституті проводили дослідження у двох галузях сільсь-кого господарства: землеробства і тваринництва. Йому підпоря-дковувалися у методичному плані 6 обласних державних сільсь-когосподарських дослідних станцій: Закарпатська, Чернівецька, Івано-Франківська, Волинська, Рівненська, Тернопільська, а та-кож зональна Гірсько-Карпатська сільськогосподарська дослідна ста-нція та Львівська зональна агрохімлабораторія. Філіали інституту – Передкарпатська сільськогосподарська дослідна станція Дрогобицького району, два опорних пункти – радгосп “Радехівський” (з освоєння осушених торф’яників) Раде-хів-ського району, радгосп “Верховина” (із землеробства і тва-ринництва в гірських умовах) Сколівського району. У Львівській області інститут виконував функції державної сільськогосподар-ської дослідної станції. Дослідна база розміщалася в господарстві “Оброшино” і насінницьких радгоспах “Радехівський” Радехівського і “Груся-тицький” Жидачівського районів. Загальна земельна площа ста-новила 16,3 тис. га. У різні роки актуальні наукові проблеми в інституті розро-бляли співробітники різної кількості відділів і лабораторій. Зок-рема, фахівці рослинницького профілю розробляли системи зем-леробства для природно-економічних зон західних областей. Створювали системи сівозмін, обробітку ґрунту, освоєння осушених земель, боротьби з ерозією ґрунту, технологію удобрення, виведення нових високоврожайних сортів і ведення насінництва районова-них та перспективних сортів сільськогосподарських культур, агротехні-ки зернових, зернобобових, технічних, кормових, польових ово-чевих культур і картоплі, культурних пасовищ і сінокосів, під-вищення їх продуктивності.

Доктор сільськогосподарських наук, професор О. С. Алексєєва створила багатий вихідний матеріал для селекції гречки і вивела шість високоврожайних сортів (Радехівська по-ліпшена, Вікторія, Глорія, Лада, Аеліта, Вікторія Подільська), розробила способи міжвидової і міжродової гібридизації цієї ку-льтури у польових умовах. Вивчено місцеві популяції, проведено їх екологічну класифікацію. За період 1956‒1988 рр. в інституті створено і районовано 29 сортів зернових, круп’яних, кормових та технічних культур, зокрема один – ярої пшениці (Новоподільська), один – озимої пшениці (Галицька), два – озимого ячменю (Палідум-48, Щирецький), два – кормових бобів (Пікуловицький-1, Бурштинський-56), шість – гречки (Радехівська поліпшена, Вікторія, Глорія, Лада, Аеліта, Вікторія Подільська), два – льону-довгунцю (Зоря-87, ЛД-147), один – озимої вики (Ставчанка), два – кормового люпину (Рокин-ський 58, Вимпел), два – конюшини лучної і повзучої (Передкар-патська-33, Передкарпатська-1), два – кормового буряку (Львівський жовтий, Оброшинський жовтий), один – грястиці збірної (Дрогобичанка), один – вівса (Львівський-1). До 2000 р. створено і передано до Державного сортови-пробування 21 сорт (крім картоплі), а саме: по два сорти озимого і ярого ячменю, один вівса, три озимої вики, два льону-довгунцю, один кормових буряків, двадцять кормових культур і багаторіч-них трав, а також сорти ярого ячменю пивоварного типу (Поступ і Княжий). Школа члена-кореспондента АН УРСР, професора Г. В. Козія, доктора сільськогосподарських наук, професора С. В. Бегея, кандидатів наук І. М. Несміяна і В. Д. Горба вивчала збільшення вироб-ництва кормів на кормових угіддях та польо-вих землях.

Новини інституту